загрузка...
A+ A A-

Релігійні мотиви в поезії Богдана-Ігоря Антонича

«Його життя було коротке й високе, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні. Хмари сумніву і зневіри сповивали його не раз, але не завадили сміливим думкам філософа і поета переходити по ньому, дивитися з нього наокіл і шукати взором днища світу», — сказав про Богдана-Ігоря Антонича; Дмитро Павличко. Дійсно, творчість Антонича — цілісний, складний і цікавий світ людини, котра за 27 років свого життя спромігся досягти того, що інші не досягають і за ціле життя.

У збірці поета «Велика гармоні»» панує послідовна релігійність, яка проявляється в імітуванні молитовної лірики, переспіви біблійних псалмів. Наступна збірка «Три перстені» — ніби сходження з порожнечі неба до безодні землі. Тут легко знайти «приземлені» біблійні реалії (варто згадати слова «Народився Бог на санях» із поезії «Різдво») й священну символіку, перенесену на земні події. Твори цієї збірки пронизані глибоким світосприйняттям:

Отак під небом неосяжним і безмежним

Ростуть і родяться звірята, люди і рослини.

Росте Антонич, і росте трава,

І зеленіють кучеряві вільхи.

Ми зустрічаємо романтичне трактування природи, навіть поклоніння природі, коли людина не тільки не відриває себе від довкілля чи вивищується над ним, а навпаки — може, скажімо, усвідомлювати себе деревом: Стіл обростає кучерявим листям, І разом з кріслом я вже куш. З черемх читаю — з книг столистих — Рослинну мудрість вічних пущ. Наступна збірка поета — «Книга Лева» відкриває для нас світ Біблії. її основна ідея — зустріч із Богом і бачення вічності, яке дозволить авторові відкрити сутність творчого процесу. Бо «Книга Лева» — це назва Євангелія апостола Марка. Головним мотивом збірки «Зелена Євангелія» — є містичне світосприйняття, де слово функціонує як магічні заклинання, відбувається поєднання природи з людською підсвідомістю. У цих віршах поет досліджує світову історію і природу, які виступають тут цілком релігійними процесами.

Але в останній збірці «Ротації» панує песимістичний світогляд, передчуття апокаліпсису — кінця світу. Колосальне світове місто постає як коло катастроф і тюрем, як місто-пекло, складене з примітивних форм.

Можливо, Б.І. Антонич сприймає Святе Письмо як джерело власного світогляду й широко використовує його в своїй творчості. Але головний елемент його релігійних пошуків— це роздуми про місце людини в світобудові, її прагнення зрозуміти природу взаємостосунків людства з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття.

Я не людина, я рослина, а часом я мале листя…

Живу, терплю, й умру, як всі звірята…

Звірята й зорі, люди і рослини — у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна, хоч час крилатий з вітром лине…

(«З зелених думок одного лиса»)

Існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. Хід думок у визначальному для творчості Антонича вірші «Пісня про незнищенність матерії» йде від часткового до загального — в світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. Але трагічність людської долі — «народитися, щоб вмерти» — не лякає поета. Він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження, як і тоді, коли на світ прийшов Ісус.

Особливе місце в творчості Антонича посідає його вірш «Вітер століть» з посмертної книги «Зелена Євангеліє». Твір переконує, що Антонич сприймає  історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. Історія людства не впинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права, і, звичайно ж, за свою віру чи переконання. Поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи. Ось таємничіша природа в безмежно первісній красі (словами не розкрити тайн її).

Яка ж страшна оцього світу врода,

що отруїла дні мої…

(«Елегія про перстень молодості»)

Недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю.

Хто сіє кров, той жне ненависть

(«Слово про чорний полк») Так відповів Антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення світу.

Своєю творчістю Антонич утверджував світ правди і добра. Поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. Сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав Дмитро Павличко, «Антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

загрузка...

  Федор Иванович ТютчевБЕЗУМИЕТам, где с землею обгорелойСлился, как дым, небесный свод, —Там в беззаботности веселойБезумье жалкое живет.Под раскаленными лучами,Зарывшись в пламенных песках,Оно стеклянными очамиЧего-то ищет в облаках.То вспрянет вдруг и, чутким ухомПрипав к растреснутой земле,Чему-то внемлет жадным слухомС довольством тайным на челе.И мнит, что слышит струй кипенье,Что слышит ток подземных вод,И колыбельное их пенье,И шумный из земли исход!.1829«Безумие», анализ стихотворения ТютчеваЧто такое безумие? Болезнь или счастье? Почему люди становятся безумцами? Отчего теряют рассу
Женская судьба… Испокон веков назначением женщины считалось быть берегиней. Рождать и воспитывать детей, беречь домашний костер, работать в поле, угождать мужчине, быть опрятной и красивой. Простые женщины выполняли эту миссию с честью. Княгиня Ярославна из высшего света, но и на ее судьбу легли нелегкие испытания. Евфросиния Ярославна - дочь Ярослава Владимировича галиченского, вторая жена Игоря, который вступил в брак с ней 1184 года. Ярославна, влюбленная у своего мужчины, и вот этого счастья супружеской жизни ей отведено лишь один год, так как уже в 1185 году Игорь отправился в поход на по
Николай Семенович Лесков вошел в литературу как создатель сильных человеческих натур. «Леди Макбет Мценского уезда» — история трагической любви и преступлений Катерины Измайловой. Выступив соперником автора «Грозы», Лесков сумел нарисовать несравненно более трагический бунт героини против поработившего ее мира собственности. Дочь простонародья, унаследовавшая и народный размах страстей, девушка из бедной семьи становится пленницей купеческого дома, где нет «ни звука живого, ни голоса человеческого». Преображение изнывающей от скуки и избытка сил женщины совершается тогда, когда на нее обращае
В первой половине 80-х годов 19 века А.П. Чехов выпустил несколько сборников рассказов - «Сказки Мельпомены» (1884), «Пёстрые рассказы» (1886), «В сумерках» (1887), «Невинные речи» (1887). Их основу составляли юмористические произведения писателя. Но, несмотря на веселый, задорный смех, которым искрятся эти небольшие рассказы, далеко не все они носят развлекательный характер. Во многих из ранних произведений Чехова явно слышна резкая сатирическая нота, которая найдет свое развитие в творчестве писателя позднее.     В таких рассказах А.П. Чехова, как «Смерть чиновника», «Маска», «Хамелеон» (188
Образ Москвы в произведениях писателей русской литературы девятнадцатого века занимает весьма значительное место. С одной стороны, ее изображали как хранительницу “старины глубокой”, с ее патриархальностью и приверженностью русским традициям. С другой стороны, она вдруг делалась добровольной провинцией Франции, рабски подражая ее нравам и обычаям. Но наиболее часто прослеживается антитеза Москвы и Петербурга как противопоставление старой барской Москвы с ее патриархальностью и новой, блестящей, светски европейской столицы государства Российского. В комедии Грибоедова “Горе от ума” перед нами п
Зараз дивляться:{module з укр літератури:}